Мистець не повинен говорити і це йому недвозначно дораджував Ґете: «Bilde, Künstler, rede nicht» - «Твори, майстре, а не говори». Мистцеві передовсім незручно, а може він й не повинен говорити про свої власні речі. Коли його твори не всилі встояти на своїх ногах, то їх ніяка красномовність їх автора не всилі підперти. Поза тим, якби мистець не намагався бути об’єктивним, він все одно буде дещо тягнути у свою сторону, а якби навіть не тягнув, то його професійний колеґа буде свято переконаний, що він таки тягне. Я тут дозволю собі тільки дати відповідь на питання, яке мені часто ставлять – можливо і тут хтось поставить: «Чому у моїх дереворізах, як також у новіших оліях, так мало людських постатей, а переважають звірята, дерева і ярина? Це довга історія і я постараюся тут коротко розказати про це.

    Коли я гляну назад, мені рідко довелося працювати над тим, чим  в даний момент я був найбільш зацікавлений. Більшість моїх занять мені накидали обставини.

    Вже довгі роки мені залишився у моїй пам‘яті образ молодої францужанки, що сиділа у вузькому, виложеному білими кахлями заглибленні і через вісім годин щодня продірковувала людям квитки до паризького метро. Ця позиція напевно не була її мрією і гарячим бажанням. Мабуть більшість людей -- хотять вони того, чи ні --  змушена сидіти у подібних до паризького метро заглибленнях.

    Але дивно, я не жалію за тим, часома навіть радий і маю почуття вдячности обставинам, що штовхали мене у те поле, яке без того я правдоподібно ніколи б не знайшов. Це тільки підтверджує помічення, яке я вже давно зробив, що обставини часто більш піклуються нами, ніж наші найгарячіші бажання і прецизно обдумані пляни. Так було і з моєю звіринно-рослинною тематикою. Моє навчання, перше у Варшаві, а потім у Академії мистецтв у Заґребі, було стисло академічне. Людська постать була у центрі й Академії, і моєї уваги. Я працював тоді тільки з моделя і я собі навіть не уявляв, що можна робити інакше.

Всі права застережені, © S. Hnizdovsky 1985-2007
тел. 1-919-376-3001